- Чому не спиш, маленька?
- Не хочу витрачати час, проведений з тобою, на сон.
- Нікуди я від тебе не подінусь, рідна, закривай оченята.
- Розкажи мені казку...
- Про кохання?
- Ні, про пристрасть...
***
Він побачив її, коли вона стояла біля перил мосту. У світлі ліхтаря було видно її заплакане обличчя. Вона нервово кусала ніжні губи, а тонкі пальчики стискали залізо поручнів. Здалося, що через мить вона вже летітиме вниз, у прохолодну воду, але вона ступила один крок назад і швидко пішла звідти.
Він не зміг стриматись, аби не вирушити за нею. Звично крадучись і не викликаючи підозр, він переслідував її вже два квартали. Як навмисне, вона обирала добре освітлені й відносно людні вулиці. Навіть о другій ночі на їх шляху постійно траплялись люди. Вона йшла невпевнено, але швидко, поклавши руки до кишень і низько опустивши голову. А він не міг відвести погляду від її тендітних плечей.
Нарешті вона звернула на вузеньку, забуту комунальниками вулочку, де не працював жоден з трьох ліхтарів. Він зрозумів, що не матиме іншого шансу і пришвидшив крок.
Вона зупинилась і озирнулась. Він завмер від несподіванки. Сховатись було нікуди. Вона стояла посміхаючись. Він зрозумів, що його чекають і підійшов ближче. Вона навіть не поворухнулась. Ще ближче. Зовсім близько. Відчував її спокійне дихання, запах шкіри і волосся. ЇЇ посмішка стала ширшою:
- В тебе надто гучні кроки й замало рішучості. Відразу відчувається відсутність досвіду, - промурчала вона, торкаючись своїми губами його шкіри.
- Тоді чому... ти не... втекла? – від збудження, яке вона викликала в ньому, йому важко було керувати власним голосом.
- Чому ти вирішив, що я хотіла тікати? – її рука обвила його стрункий стан.
- Правильні дівчатка зазвичай не люблять ґвалтівників, - його руки вже пестили її спину й поступово опускались все нижче.
- Тільки у тому випадку, коли вони самі по вихідним дням не ґвалтують гарненьких хлопчиків, - він нарешті відчув присмак її слини.
Вона зібрала в хвіст розпатлане волосся і пильно подивилась йому в очі:
- Маю до тебе прохання
- ?
- Вбий мене, будь ласка.
- Ти серйозно? Навіщо? Ні, я не буду.. я ж не вбивця.
- Але маєш при собі ножа.
- Не для таких цілей.
- Тоді завтра у відділку лежатиме заява про зґвалтування.
- Але ти ж сама!...
- Думаєш тобі хтось повірить? – її дзвінкий сміх злився з пришвидшеним стукотом його серця
Потім він безкінечно довго втішав себе, що не мав іншого вибору, здригався від звуку сирен і не міг спати ночами.
Вона померла й забрала з собою його душу, прирекши її на вічне страждання. А тіло залишила. Аби правильні дівчатка й надалі боялися повертатися додому пізно.
