І хто б сказав - я б не повірив,
Що у степах Європи сивих,
Де колись були козацькі співи,
Є тепер країна... юродивих.
Двадцять років вже як є,
Дивний принцип існування -
Що не вкрадем, те проп'єм,
Інше - то є марнування.
Хто найбільше вкрав - той пан,
Інші - їхні вболівальники,
Чий же кращий є жупан?
Чий же кращим є начальником?
Із Заходу чи Сходу обирають царя,
Юродиві, поневолі не злодії,
Є в пустелях міражнії моря,
А є - країни-пародії.
І дітей так вчать, як самі жили -
"Тихенько, умостись і красиво кради,
Щоб гарно жити, та на віллах,
І навкруги були вишневії сади."
Налиті кров'ю вишні ті,
Що виросли на зламаних долях,
І будинки будуть не золоті,
А стоятимуть на пудах солі.
Тому і є надія на інакше,
У нашому світі ніщо не ново,
Були-були такі юродиві, а як же,
І можливо й мі юродиві... тимчасово?
Як будем жить по Божому - авжеж,
Не грати у підковрову систему,
А жити чесно перед всіми і собою теж,
Тоді і зламаємо юродиву, нелюдську схему.
І збудуємо Україну, як вона має бути,
Де сади зелені і між горами Дніпро,
Де про Батьківщину ніхто не забуде.
Буде. Буде і у нас добро!
ID:
354779
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 02.08.2012 22:03:49
© дата внесення змiн: 02.08.2012 22:03:49
автор: sheva19
Вкажіть причину вашої скарги
|