Усвідомив і на собі, і спостерігаючи за людьми, що вони не віддаються будь якій справі тотально на всі 100%.
Кожен робить як небуть,
аби світла не дістати.
І не глянути на путь,
і себе в нім не впіймати.
І не бачить власний шлях,
і свою дорогу,
Кожен йде аби лиш як,
поспішаючи в тривогу....
Поспішає він кудись,
десь далеко манять справи,
Тут він буде лиш колись,
а не зараз, не тотально...
Не залишишся отут,
і не будеш ти на світі,
Роки твої промайнуть,
як струмки несамовиті.
Роки твої пролетять,
і не був ти тут тотально,
не відчув життя ти смак...
все минуло нереально...
Тож іди, не поспішай!
Йдеш завжди ти тільки зараз.
Кроки Світу віддавай,
Щоби мить твоя лишалась.
Дякую:)
