Край Висоцька ,на Чорновірці
Росте груша-дичка,
Як за-квітне, така гарна,
Мов та молодчика
Стоїть сама,як сирітка
Одна серед поля.
І скучає ,мабуть бідна
така її доля.
Стоїть сама , зажурена
Як не співчувати,
Ні до кого прихилитись,
Про щось розказати.
На ту грушу, мої милі,
Щоб нащадки знали,
Мій господар затяг вулик,
Щоб бджілки сідали.
Як прийшов такий наказ,
Щоб поле осушити,
То вирубали всі дерева,
А грушу лишили.
Бо побачили на груші
Вулика-колоду,
Пожаліли, залишили,
На всяку погоду.
Ой,як добре у тіньочку
В таку днину жарку,
Утомившись пообідать,
Щей випити чарку.
Хто втомившись в полі,
Ляже відпочивити,
То та груша свою тінь
Буде дарувати.
І згадайте ту людину
Це правда, не обман,
Що господаря то мого
Звали Феофан.
