Таке дивне відчуття,
коли щось рветься в середині,
коли вся тяга до життя.
Зникає різко і до нині
ти не радий будь-якій людині.
Життя минає на раз-два
а де вона? а де вона?
Та посмішка бажаних вуст солодких
таких пекучих, дорогих.
І неймовірно тяжко жити
буття без тебе це терпіти.
Зійти зі світу в забуття,
згасити зірку свою темну.
Спустити занавіс повік
сказати-\"Баста!\"
це вже пік!
а ти могла б сидіти поряд.
сидіти зараз, просто тут.
теплом своїм би ти зігріла
й невідворотне припинила,
невідворотна ж тільки смерть.
Та пізно вже, прийшла вона,
з тобою в дверях розминувшись
і з диким оскалом всміхнувшись,
спитала тихо: ти давно чекав?
Збирайсь, тепер зі мной твоя дорога...
