|
Це сталося. Я вивівши її з себе отримав своє натхнення..
Для чого він повернувся в це місто? Він і сам не знав, та блукаючи серед цих хмарочосів чоловік ніяк не міг його впізнати, хіба це те саме місто, де він колись народився?
Єдине, що він впізнав, то це той парк. І своє улюблене місце на тій лавці. Хоча лавки - то були нові, але з соснового дерева. Дарма, що колись там були дубові. Та й білок стало меньше. Він сів і за старою звичкою та деякою ностальгією став чекати Світлу Пані. Поряд проходили люди і з ледь помітною усмішкою дивились на цього дивного пана з бакенбардами. Навіть пальто було старовинне. Чоловік розглядав людей, їхній одяг і зрозумів, що спав він надто довго. Та й машини ще не були аж так поширені в його час. Брук за мінили асфальтом, дерев стало меньше. Щезли відомі йому пам"ятники польським королям. Та й трамвай вже не під"їжає під самі сходи. Все змінилось.
І ось він сидить сам - один, і чекає чогось, та сам не знає чого. До нього навряд чи хтось підсяде, бо кожен відсторонявся. А може це якись псих або юмористична програма? Та ну.
- Ви дуже довго спали.
Пан Калиновський оглянувся і побачив ту саму.. Світлу Пані..
- Як ся маєш Едварде?
- Та так собі, помалу.
- Як сни?
- Як завше, - примхливі. Ніколи не бувають такими, якими хочеш їх бачити. І так само жінки.
- А як минулий урок? Засвоїли хоч щось?
- Не дивлячись на те, що я дуже і дуже, навіть надто сильно вилаяв Вас, моя пані, я вважаю, що конфлікт - це причина подумати над тим, що ми вже виросли з колишніх стосунків і пора придумувати нові, які будуть по старому тішити нас обох.
- Едварде, я довірилась Вам, а Ви зрадили мене.
- Ні. Ні, моя пані. Чоловічий світ - це світ боротьби, конкуренції і досягнення. Я не отримав Вас і розізлився. Тай чесно кажучи, я сам хотів, щоб Ви щезли, щоб самі припинили зі мною спілкуватись. Бо сам я.. Не зміг. Втім, моя пані, Ви перші писали мені, мусите се визнати.
- Бо Ви хотіли моєї довіри, вічно жалілись мені..
- А як інакше? Жінкам можна більше довіряти - вміють вислухати і зрозуміти, і їм можна довірити багато чого, вони виносливі за своєю природою.
- Я вражена.. Відколи Ви це такої високої думки про жінок? Ви ж жіноненависник!
- О так.. Просто під час сну мені наслилось багато чого. І одне з них, це ось ця фраза: Бути людиною - це багато, але бути жінкою, ще більше. Слова, здається, належать Мартіну Ларні. Читали?
- Ні. Мені бракує часу.
- Справді? Навіть зараз?
- Так. Ви знаєте.. - І Світла Пані замовчала..
Едвард Калиновський, який насправді був Калиновських, був поляком з міста Леополіс. Та так сталось, що після сварки Світла Пані, яка нестерпіла його брутальних образ зачаклувала його столітнім сном. Вона забула, що Едвард і так мав слабкість до снів і міг спати довше, ніж це потрібно. І ось він прокинувся через два століття.
- Ну? - Мовив він.
- Я любила Вас! Любила безмовно! Любила всякого! Саме тому я відпустила Вас в цю божевільну подорож без докорів та обурення. І в якись час мені здалось, що я втрачаю Вас. Що ми віддаляємся один від одного і мені захотілось розказати Вам про кохання. Про моє кохання. Я так рідко це роблю..
- Ви є. І цього достатньо, щоб я був щасливий.
- Охх, Едварде. Ви досі романтик..
Чоловік усміхнувся.
- Жорстокий романтик, який отруїв Ваше життя, зруйнував Вашу сім"ю, а Ви досі приходите на моє улюблене місце.
- Воно спочатку було моє..
- Як та кнайпа?
- Так. Ви і її забрали під себе.
- Скажіть, чому так рідко зустрічаються в шлюбі справжній чоловік та справжня жінка?
- Це легко. Бо у Вас привичка, не пропонувати два рази. А в мене прицип, - не погоджуватись з першого разу.
- Але ж це маячня!
- Іноді я з цим згодна.
- Добре. Може пройдемось? Я давно тут не гуляв. - І вони пішли до озерця, де ще можливо були лебеді.
Світла Пані досі була в цьому платі, здається вона ніколи його не знімала. Хіба що перед сном. Завжди та сама червона помада, чорні вії та ті самі пишні локони. Та сама, молода і незалежна. Як і він.
- Що Ви ще думаєте про жінок, Едварде?
- Хто не любив і не підчинявся жінкам, той ніколи нічого не робив і не зробить нічого великого.
- Жінки надихають?
- Лише коли злі, бо у їхній злості є чарівніша краса..
- Ви як Мазох..
Чоловік промовчав, а тоді почав говорити.. Говорив він багато, іноді перестрибуючи з теми в тему. Декламував вірші, але Світлій Пані запам"ятались лиш деякі з них.
- Коли я прокинувся, я зрозумів і відчув багато нових для мене речей. Дуже багато чого увійгло в мене. Мені стало соромно, дуже соромно, але я досі ні про що не шкодую, бо якби я цього не сказав, чи не зробив, нічого б не сталось.
Коли я полюбив себе, я зрозумів, що туга і страждання - це тільки попереджувальні сигнали про те, що я живу проти власної істини. Сьогодні я знаю, що це називається бути самим собою. Коли я полюбив себе, я зрозумів, як сильно можна образити когось, якщо нав"язувати йому виконання моїх власних бажань, коли час ще не настав, і людина ще не готова, і ця людина - я сам. Сьогодні я називаю це самоповагою. Коли я полюбив себе, я перестав бажати іншого життя і раптом побачив, що життя, яке є в мене нині, надає усі можливості для зростання. Сьогодні я називаю це зрілість. Коли я полюбив себе, я зрозумів, що за будь - яких обставин я перебуваю у правильному місці у правильний час, і все відбувається виключно в правильний момент! Я можу бути спокійним завжди. Я називаю це впевненість у собі. Ще багато чого я зрозумів, і все це завершується під словом "Життя".
- Так, так. А що Ви тепер збираєтесь робити?
- Те, що мені подобається і те, про що я мрію. В сміливості є геній, сила і магія!
- Гете теж так вважав.
- Власне, це він колись процитував.
- Отже все добре? Ви щасливі, що прокинулись?
- Люди щасливі не тому, що все добре. А все добре, бо вони щасливі. А Ви?.. Ви..
- Людина - як цегла. Обпікаючись вона твердіє.
- Ви й так холодна.
- Бо Ви мене й не зігрівали..
- Бо у Вас був чоловік. Мажена, ти знаєш, що я поважав твій шлюб!
- Саме за це я Вас і любила. За чесність, і за підлоту. За Ваші образи.Ви думаєте, що заслужили моєї руки? Ваше кохання було примарним, бо я була не коханням, а музою, на яку Ви не звертали уваги! Мене не існувало! Мене як жінки для тебе, Едварде, не існувало.
- Мені не жаль.
- Ви так і не шкодуєте про свої вчинки?
- Ніколи не думав, що сьогодні буду спалювати свої творіння, весь цей бруд, де кожне слово - лайка, де Ви сука. Пора задуматись над цим, відрізати коріння, щоб мати нові плоди і повернути свого друга..
- Відрізати коріння? Плоди не виростуть.
- Я посаджу нове дерево, почну нове життя. Часу в мене ще багато, я ж безсмертний. А Ви.. Могли бути ангелом.
- Не називайте мене так, Едвард.
- Мені не жаль, справді не жаль. Я хотів, щоб Ви щезли самі. Та Ви самі мене шукаєте..
ID:
351055
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.07.2012 21:42:25
© дата внесення змiн: 17.07.2012 21:42:25
автор: Lord Black Jack
Вкажіть причину вашої скарги
|
