Я вже стомилась в iгри грати,
Коли прокинеться зоря.
I сюрреалiстично знати,
Де темрява, а де пiтьма.
I слово, що почула я,
Не бiльш нiж чиясь гра.
I думка, що у снi бува,
I тяне вона лиш до дна.
Я вже почула це мовчання,
Коли усi навкруг кричать.
I зрозумiла я благання,
Якi нiколи не звучать.
Не знаэм ми коли назвати,
Чогось початок чи кiнець.
I будем сюрреалiстично брати,
Усе що маэм. На нiвець.
