Години денні,не спіша,поволі
процесієй пройшли,несучи на плечах буденну тяжість дня.
Знов крил невидимих знайомий,ніжний дотик:
"Що?Не чекав?Де ж радість на обличчі,посмішка твоя?"
То жарт не злий Твій?Знаєш Ти прекрасно,
нема можливості той дивний смак забуть,
попивши з чаши у руках Твоїх нектару,
нектар,який люб"язно Ти дозволила попить!
Ти подивись!Немов маленькі діти,
Душа радіють з Серцем,гомонять,
Тебе побачив,й сон десь зник,помчав десь теплим вітром,
наступну "жертву" полетів собі шукать.
Тож ніч ця наша!Ні,нікого цим не зраджу!
Водила й днем Ти в свій чарівний сад.
В багатства сад:не золотом наб"ю кармани.
Візьму безцінну квітку,ту,яка лиш в Серці пророста!
