ви боялись раз не прокинутись? не розплющити вранці очей, які до третьої ночі знову страждали від яскравого світла монітору у темній кухні? не вдихнути повітря, трохи сухого й болючого, яке після чергової гулянки б’є в голову гірше, ніж шампанське? не відчути тепла ковдри, яку і так спихаєте набік у спекотні червневу ніч?
я ніколи нічого не боявся. свята віра у те, що все можна пережити, окрім самої смерті, допомагала не впадати у депресію і не колотись у самотній квартирі. надія на краще також дивним чином не згасала, хоч люди любили плювати мені в душу. я, звичайно, інколи вимивав нутрощі алкоголем, але отруйна слина їхньої печалі, заздрості і гордості виїдала там такі дірки, що залишалось лише збирати гроші на штучні водойми. але на це вже я знаходив сили не зважати, мабуть, через свою байдужість, яка належала до тих рідкісних почуттів, що, будучи абсолютно негативними, рятують наші душі. а може, через те, що так написано людині на лініях рук: переживати все, що не вбиває. і тут амінь.
але однієї ночі я не зміг зімкнути очей. спочатку хороша книга десь лоскотала мозок, а потім я, як донедавна модні ванільні дівчатка, дивився у засклене небо, ловлячи поглядом зірки. і вони не падали, і бажання не загадувалось. і вперше тоді мене охопило страшне відчуття: а що, як завтра я не прокинусь? може, світ і не помітить, може, на похорон прийдуть ті, що не побояться поганої погоди, може, моя дівчина за місяць знайде собі принца на білому мерседесі, про якого так мріяла в дитинстві, а може, і звичайного коня, що буде вже більш схожим на реальність. та суть не в тому. що буде зі мною? що буде, коли я… нема? коли я нема? чому нема – не дієслово? хоча так, не буде ж дії, жодної. не буде ж «я», не буде ж нічого. а нічого – це темрява? чому, коли закриваю очі, і пробую на смак це відчуття небуття, я бачу темряву? я ж не знаю, чи чорний колір туди пасуватиме. можливо, нема я буду в червоному. а може, синій? я не люблю його, але чи ж від щось залежить? що залежить від тебе, коли ти вже нема?
я вірю в Бога. і тому неправильно робити із прислівника дієслово. але я все одно відкриваю електронний словник і пересвідчуюсь. шукаю значення. він видає мудрості: «бути відсутнім, бракувати, не вистачати, виходити з ужитку; проходити, минатися; не властивий, не притаманний кому-, чому-небудь, позбавлений чогось». і рій слів дзижчить в голові: я – відсутній; мене бракує близьким, не вистачає на роботі; я вийшов з ужитку – як смішно звучить. я пройшов, я минувся. уже не властивий цьому світові, не притаманний цій землі. і правильно таки казати, що мене нема. бо весь ряд вище перелічених слів переконує, що дія відсутня.
мене нема. моїх очей, носа, губ. вії не тремтять. руки не хапаються, ногами не рухаю. навіть хвоста, якого ніколи не було – і того нема. воно все гниє в землі, я перетворююсь на поживу черв’яків, потім – на часточку їхніх клітин. я – енергія. але ж мене нема. то, може, я тепер просто змінився? перейшов на інший рівень життя? а може, я вічний? закон збереження енергії стверджує саме це. але моє внутрішнє чуття стверджу страх. може, це страх перед невідомим, а може, це страх саме перед тим, що не можна пережити. страх перед «нема». і це вже не дія, це вже – кінець.
але поки ніч, я вмикаю на неповну гучність «forever young» і знову спостерігаю за зірками. одна падає, але як завжди здається, що мені здається. я чую людські голоси. я бачу комара на стіні. я відчуваю тепло ковдри і сухість повітря. я проникаю в самотність кімнати. я вірю в Бога і в сім кіл пекла. я вірю в те, що моя дівчина знайшла вже омріяного принца – в мені. і я знаю, чим відрізняється прислівник від дієслова. я живу. тож…
ви боїтеся раз не прокинутись? я не боюсь.
ID:
345890
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.06.2012 01:32:19
© дата внесення змiн: 24.06.2012 01:32:56
автор: katzekratzet
Вкажіть причину вашої скарги
|
