В свої 26 я не мав жодної поганої звички. Так, я не палив. Зовсім не палив. І я не вживав алкоголь. Ну, хіба що на дні народженні міг випити. І то не напивався як свиня. Не любив. І наркотики я також не вживав. Просто не вживав. Ніколи…
З одного боку це звичайна річ. З іншого – ні. Справа в тому, що я був у складі рок-гурту. А там, як це не прикро, але шкідливі звички були розповсюджені. Без таких були лише двоє – я і мій друг, Вадим Петрук.
Ми дружили ще з дитинства. Бувало, сиділи, щось бренькали і мріяли мати свій гурт. Слухали різну музику, деколи не сходились у враженнях від одних і тих самих виконавців, але, звісно, до сварок не доходило. Повна демократія.
А потім ми виросли. Але мрія була. А по закінченню університету Вадима запросили в рок-гурт. На місце гітариста. Він, звісно, погодився. Соліст, Ігор Ярчук, до того був спершу лідером іншого непоганого гурту, який з його відходом значно опаскудився. Потім мав сольну кар’єру і зрештою вирішив створити свій новий бенд. Коротше кажучи, надії були і Петрук з головою поринув у творчість… у вільний від роботи час.
Всі вихідні він проводив з гуртом на репетиціях. Кілька разів я приходив послухати. Грали класно. Пісні були авторськими. Музика – мелодійною. Виконання чудовим. І от після одного разу мені запропонували в гурті місце другого соліста та гармоніста (я грав на губній гармоніці – не ідеально, але якось грав). Я, не довго думаючи, згодився. Мої вихідні відразу буквально зникли - ранок, репетиція, ніч…
А гурт процвітав. Їздили на концерти, виступали на святах, записали диск. Все було чудово… А я почав випивати разом з гуртом. Спершу по трохи і деколи. Потім щоразу. А пили вони після кожного концерту. Вадим сидів також з нами, але не пив. Максимум чарка і бокал пива.
Одного дня хтось з гурту приніс старенький диск гурту «Смысловые галлюцинации». Увімкнув пісню «Вечно молодой».:
Я мог бы выпить море,
Я мог бы стать другим,
Вечно молодым, вечно пьяным.
Я мог бы стать рекой,
Быть темною водой,
Вечно молодой, вечно пьяный.
Вечно молодой...
Всі почали підспівувати і з того моменту гурт став випивати ще більше. Знову ж таки всі, окрім Вадима. Він казав, що хвора печінка. Ніхто і не наполягав.
Прийшов мій день народження. Мені – 27. З такого приводу після виступу в клубі ми пішли на квартиру до мене. Взяли з собою ящик горілки, кілька ящиків пива, закуску і ще чогось. Прийшли, порізали, сіли, випили.
Після третьої біля мене сів Вадим:
- Хочеш потрапити в клуб 27?
- Куди? – не зрозумів я.
- Ти не чув про клуб 27?
- А коли відкрився?
- Ну, власне, це не місце. До клубу 27 потрапляють музиканти, які мали значний вплив на формування музики і загинули в 27 років. «Живи швидко, помри молодим». Не чув?
- Що за фігня? Ну, і хто наприклад в клубі тому числиться?
- Курт Кобейн, Джимі Хендрікс, Дженіс Джоплін і ще багато хто…
Я посміхнувся:
- Ну й хай! Помру молодим і хай напишуть на моїй могильній плиті «Вічно молодий…»
- «… вічно п’яний», - додав Петрук.
- Не докопуйся до слів!
- Я б на твоєму місці стільки не пив.
- Та не помру я. Не парся! – усміхнувся я. – Куди ж мені помирати молодому?
- В клубі 27 багато хто так думав…
- Та що ти причепився зі своїм клубом?
- Я просто сказав… З днем народження.
- Дякую.
перш ніж писати продовження - тричі подумай. і клуби всякі - фігня, чи 27 чи 35 чи 37. і, з цікавості, хто ще, крім тих, чиї імена вже заялозили до противного?
William Mirovich відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
відкрию таємницю - воно вже є.
в принципі, там знаходяться якраз практично всі, чиї імена заяложені. Крім згаданих ще зараховують Роберта Джонсона, Браяна Джонса, Джима Моррісона, Емі Уайнхаус...
ну крім них, звісно, зачисляють ще досить велику кількість інших, але досить умовно.
