Вчикриживши Душі,
Шмат роздати не стане
Втятий – своїм коханням,
Щоб зрозуміли любі.
І нам самим отак же ж невтямки
Про справжність їхнього тепла і блага,
Що тицяють у Дар.
Люблю – і все одно чи ти кохаєш…
Кохаєш – і байдуже чи я люблю…
Твоє – твоє, моє – моє,
Й шляху перелиття немає.
Можливе лиш відтінки дарувати
Яскравості позбавивши буття,
Та невідомо як щиро передати
Веселку-пектораль цілого почуття.
Тож, мабуть, маєм і в любові
Самоту… Як напочатку і в омезі.
Хоч і не прагнемо мети єднати
Життя – кохання – смерть,
Але з вервиці тої нам тікати
Зась… Як від нових Відверть.
31.V.2012
16:20
́́́́́́́́́́́́́́́́