Так сильно б"є холодний дощ у душу
і ранить її ранньою росою.
Але мій біль він більше не зворушить
і не омиє чистою сльозою.
Палюче сонце висушить останні
нестримні спогади, що душу розривають.
Настане день, і зникнуть всі страждання,
що сум на серце юне навівають.
Настане літо. Буде молодіти
іще ніким не втрачена душа.
В поривах вітру буду вічно жити,
бо я залишусь у своїх віршах.
Так сильно б"є холодний дощ у скельце
і ранить небо ранньою грозою,
а краплями своїми миє серце,
неначе найчистішою сльозою.
