Коли я помру, буде найкрасивіший захід сонця...
І люди вдивлятимуться в нього довго та чемно,
І вулиці не опустіють, доки на них не стане вже зовсім темно.
Перехожі будуть даватись диву, як вони раніше не помічали,
Тієї краси що висіла, все життя над їх головами?
Ревітиме вітер, йтимуть дощі, і хтось сидітиме в глухій тишині.
Сидітиме довго в своїй самоті, й топитиме сум у гіркому вині.
Буде згадувати дні прожиті нами, під одним небом, одними зірками.
І весь час голова буде забита думками, що геть не стосуються шкільної програми.
П*яним маревом, паутиною безглуздих ідей і планів
Щось типу: відкрити агентство з продажу сиру та дельтапланів
Але вранці він протрезвіє, похмілля візьме своє й залишить надію.
Надію на краще, на довге життя, котре так хотів прожити і я.
Мріючи весь час про незвідані далі, постійно під гору крутивши педалі,
Долавши проблеми і жарти долі невдалі, проти течії вперто пливучи собі далі...
Йшов до цілі, боровся за мрію! Не зламався! Й про смерть не жалію!
́