Лягали рядки на папір,
Чистий подобою снігу
Почутим словам ти повір,
Бо в них всі думки та тривоги.
Було те недавно чуття,
Що стріну її незабаром,
Й скріпиться в істину буття,
А інтуїція всього лиш кроком.
Легеньким вітром промайнула,
До мене любо підійшла на мить,
Краси ореолом так сяйнула
В ангелській подобі юних літ.
Тікала за хвилиною
Можливість усього життя;
Не зчувсь, як вже крокую,
Мрію в намаганні втамувать...
Де ж бо її тепер шукати
Чи тут чи там, а чи повсюди,
Оглядини б то розіслать
Куди іти мені, куди?
Політ і знов політ в захмарку
Розпеченого серця бій
Відблиски сонечка і зранку
У погляді лиш крик: "Ой,стій"
Та раптом серце спинилось,
Весь світ хитнувся з боку в бік,
Невже вона мені наснилась?
А ж ні не збагну того повік...
Остання лишилась надія
За рогом вона, ан мерщій
Погляд спинився, ось мрія
В словах лишився хрип: "Постій"
Вона обернулась і взором
Всього обвела аж до ніг
"Що?",- спитала тихим тоном,
Чекаючи рішень моїх...
"Зустрів я тебе недаремно
Я знав тебе тисячі літ
Не мовчи ж бо так непевно
Слова щирі випусти в світ..."
Такі були мої слова
Кохання з погляду єдиного
У відповідь посмішка була,
І погляду ніяковість мого.
Тоді діяти момент настав
Свідомих мрій моя реальність
Її за руку ніжно взяв
Й повів у нашу невідомість
Ми поряд ідучи кудись
Не бачили шляху далеко
Лиш разом посміхалися
Покинувши тягар старих думок...
