Лежачі на підлозі
Благаючи на колінах
Дивлячись на цього серафима
Ти питаєшся: що ти робиш, дівчино?
Для чого всі ці катування
Ти не втопишся в його очах
Ти не зумієш нічого зробити
Бо він мужчина, на його плечах
Опріч тебе ще багато є чого
Твоє чоло
Цілуючи він
Буде думати про інше щось чи когось
Не зважай на нього, не розвіяти йому твій сплін
Цілуючи його руки
Його дотик отримуючи тілом усим
Ти не зможеш нічого змінити
І не зміниться часу цей плин
Ти будеш старіти, згасати
Й полум’я своє
Що ти берегла так колись для когось
Дура! Не зуміла!
А він буде завжди молодим й гарнюнім у твоїй голові жить
Ти належиш до тих кого не люблять
До тих, хто зламався маючи все
Ти належиш до тих кого не люблять
До тих, хто не розуміє все це
Все це, що було в твоїх долонях
Кожен подих його, кожну мить
Ти змарнувала, чого плакати зараз
Чого плакати, він додому вже не прилетить
Французи, о ця мудра нація, кохання, лямур – все таке
Мають вислів, що створює тебе
L’esprit de l’escalier, я ось саме про це…
