Тільки зайшовши додому мене привабив один запах. Запах моїх квітів. А це, означало тільки одне - ти тут! Ти приїхав! Мій дорогий друже, і знову я немов дівчисько біжу тобі назустріч… Бідкаюсь з кімнати в кімнату, знімаючи весняну шляпку з своєї голови. Ну ось на моєму столику величаво тягнуться до сонця квіти мого життя… тільки один раз на рік і такий короткий період цвітуть вони… нагадуючи мені життя з далекого дитинства… Ось і ти…. Увійшовши в кімнату з поглядом грізним і суворим дивишся на мене, та я не в силі зупинити себе кидаюсь тобі на шию… твоя посмішка і все стає як у давні часи…
- Ти тут… ти приїхав. Чому не попередив про свій приїзд?
- А ти не рада бачите мене тут? Ну тоді я в цю ж хвилину поспішу покинути твій дім…
- Дурнику я так рада, так рада… я так довго чекала твоєї звісточки…
- Як ти? Як твоя майстерня в Лондоні? Ти привіз мені картину?
- Так Ваву все буде…. Все обов’язково буде… потім. А тепер розкажи як ти тут? Мене схвилювала наша остання розмова тому не роздумуючи взяв білети… я приїхав… я не міг не приїхати… відчуваю не все так, як ти мені писала… Ваву навчись брехати - це зразу спростить моє життя, ну принаймні по відношенні до тебе, а то я бачу все наскрізь і твоє все гаразд, все прекрасно, все добре - для кого це сказано? Ти ще досі думаєш що за все життя, що ми знайомі я не розпізнаю наглу брехню… з першого твого слова я помітив що щось відбувається з тобою, тільки не міг зрозуміти що тяготить твоє серце… а ти… ти завжди будеш мовчати?… знаючи як виводить мене твоє мовчання ти навіть зараз мовчиш... Ваву тебе що так само як в дитинстві виводити з цього стану «партизана», ти пам’ятаєш чим все закінчилось останнім разом?
- О! Цього я ніколи не забуду… шрам на брові ще досі не зник…
- Це не входило в мої плани і сталось досить випадково, я й не припускав що ти так не терпиш лоскоту…
- Пам’ятаю твоє перехвильоване обличчя коли я впала…як я тоді сміялася.
- Симулянтка. Я так переживав, не знав що робити… нам тоді було?
- Здається 8 років.
- А пам’ятаєш як мене покарали? Я три місяця тебе не бачив…
- А потім ти поїхав… навіть не попрощався… просто поїхав…
- Ах батьки, інколи вони роблять те, що рахують правильним…
- Я скучила…. Без тебе я була такою самотньою… Добре що ти є… І квіти… ти не забув… це так приємно…
- Ваву я чекав і приїхав коли твої квіти почали цвісти…. Я знав що їхній запах приведе тебе до мене, що увійшовши в дім ти згадаєш свою весну… Дивлячись на них завжди згадую маленьку дівчинку, яка щасливо посміхнулась впевнено взяла мене за руку і тихо ледь чутно сказала: «Давай дружити».
Посміхнись мені Ваву. Як тоді… Посміхнись…
- Як тоді вже нічого не буде… Щасливе дитинство закінчилось… І дівчинка яка була в мені… та дівчинка весела і смілива її не має… Перед тобою вже доросла жінка, яка не сміється як дитя, обдумує кожен крок, щоб велике товариство безлюддя не мало за що осудити її… Скільки надій, просьб покладено на мене від самого дитинства… Я стала іншою… колись ми разом бунтували з цим світом, з нашим світом… маленькі ідеалісти… Коли ти поїхав все помінялось, я зачинилась у домі де були інші правила життя і я жила, жила щоб вижити… Ти осуджуєш мене?
- Ні. Ще ніколи я не осуджував тебе, ну хіба за те що ти кинула мені в обличчя чорничний пиріг – о тоді я судив весь світ.
Занадто тебе люблю Ваву… Занадто для того щоб осуджувати…
В кімнаті повисло мовчання… таким не вимушеним воно здавалось… Жінка яка пригортала до серця найдорожчі квіти дивилася на схід сонця і не ховаючись витирала з обличчя сльози… І чоловік який все своє життя був поневолений своєю свободою, відданий своїм пристрастям творити, сидів на кріслі в кутку кімнати… Кожен з них думав одне про одного…
Вона про те, що не втекла до нього… Він про те що не вернувся до неї…
Дуже гарний твір. Яке щасття мати таку дружбу з дитинства, бо тільки у дитинстві вана могла зародитися, чиста, відверта, чуйна, відкрита.
Та коли люди виростають до дитячої дужби додаються вже інші, дорослі почуття. Так ці почуття інколи буває важко висловити, важко, бо важко зрозуміти, що саме змінилося. Та зараз я чітко усвідомив, що тількі на основі дружби і довіри можливе справжне кохання.
Дуже гарний твір, вітаю.
Lesyunya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вот этого места. Это вышло у тебя, как одно предложение. Хочешь поделюсь секретом?
Когда ты начинаешь читателю рассказывать историю, то ведь подразумеваешь себе умного, начитанного человека, который считывает твою информацию не просто в виде сюжета, но и в виде переживаний, эмоций, ожиданий и интриги. Значит, например, берём это место:
Тільки зайшовши додому мене привабив один запах… запах моїх квітів, а це означало тільки одне ти тут…
и чтобы не испортить читателю настроение, модифицируем:
Тільки зайшовши додому мене привабив один запах. Запах моїх квітів. А це, означало тільки одне - ти тут!
Восклицательный знак, готовит читающего к тому, что впереди будет следующее:
Ти приїхав! Мій дорогий друже, і знову, я немов дівчисько біжу тобі назустріч. Бідкаюсь з кімнати в кімнату, знімаючи весняну шляпку з своєї голови.
Просто прохожий, он и так еле читает там, где перед ним больше десяти букв, а человек, для которого книги - это нечто большее, чем макулатурный продукт, всегда читает отталкиваясь от знака препинания.
Если твои строки и должны перечитывать дважды, то не потому, что читателю пришлось вернуться назад, из-за слабого понимания пунктуации автором.
Lesyunya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за пояснення... Це для мене нове, тому ще багато вчитись... Дяк...
