Ти мене цілував,
не торкаючись уст,
Ти в прозорих долонях
стискав мої пальці.
То був справжній тріумф
віртуальних спокус,
То був сон, то був жах,
що примарився вранці.
Відчувала твій розпач –
не бачила сліз,
Відчувала твій біль,
навіть чула твій стогін,
По прозорому шовку
дешевих завіс
Розповзалися тіні,
бліді і убогі.
Лікарняна палата
з високим вікном, -
«Інтенсивка» - по суті,
за змістом – притулок
Для приречених тіл
під льняним полотном,
Де між смертю й життям –
тільки тихий провулок.
У своє небуття
ти пішов, як хижак –
Безнадійно самотній,
оплаканий небом.
Добігав до кінця
чи то сон, чи то жах…
Я відчула в той час,
що лишилась без тебе.