У Жозки не було нікого, крім весняного сонця і сенбернара Карлсона, який вже цілий тиждень активно линяв, залишаючи своє шовковисте волосся на всіх Жозкиних речах. Вона тільки місяць тому в’їхала до нової квартири в іншому місті. Нових друзів ще не знайшла, а старі знайомі встигли заїбати ще до того, як у неї виникла можливість їх позбавитись.
Щоранку Жозефіна Павлова вигулювала Карлсона на довгій шкіряній мотузці. А потім поверталася додому, заварювала червоний чай і вмощувалась на широкій лоджії спостерігати за мухами.
Мух у Жозки було багато, і з кожним днем їх ставало все більше. Вони жили в півлітрових банках з продірявленими кольоровими кришечками. Возка ніколи не вбивала мух. Вона їх ловила і створювала на своїй лоджії мушиний зоопарк. Вона знала кожну свою муху в крила і ніколи їх не плутала.
Під зеленою кришечкою жила муха Свєта, неймовірно схожа на однойменну продав чиню з продуктового на розі. Велика і неповоротка, вона ліниво потирала лапки й презирливо дивилась на Жозку з-поза стінок банки, немов з-за скляної вітрини. Іноді муха Свєта підповзала поближче до мухи Баби Зої з банки поруч, яка працювала постійною клієнткою того ж магазину, і вони пліткували про муху Тьотю Зіну – спільну сусідку, і муха Петра Степановича – в житті – доброго дядечка, що жив по черзі на сходах усіх під’їздів Жозкиного будинку.
Петро Степанович був колишнім академіком інституту ядерної фізики. За часів Союзу, як успішний вчений, був одним з розробників радянської ядерної зброї. Але коли в 96-му весь уран з України вивезли, Петру Степановичу довелося освоїти нову професію – стати висококваліфікованим бомжем. Жозка любила дядю Пєтю, бо з ним можна було завжди поговорити про життя, і часто виносила йому гречану кашу в глибокій мисці. А коли дядя Пєтя приходив ночувати в її під’їзд, стелила під своїми дверима пухнастий килимок і виносила улюблену подушку, щоб академікові зручніше спалось. І муха, такого ж м’якого й інтелігентного, Жозка теж жаліла найбільше. Під час обіду муху Петру Степановичу діставався шматок хліба, найгустіше помазаний смородиновим варенням.
Але найбільше Жозка любила мух Асю і Васю, бо в світі немає нічого більш романтичного, аніж закохані мухи. Ася потрапила до мушиного зоопарку на день пізніше за Васю, та вони закохались один в одного з першого погляду фасеткових очей. Їх банки, з жовтою та червоною кришками знаходились зовсім поруч, тому Ася і Вася могли з ранку до вечора милуватись один одним. Так і сиділи, приліпившись до скла своїх банок і не розлучаючись ні на мить. Жозка ретельно готувалась до їх весілля. Навіть купила подарунок – розкішну трьохлітрову банку для їх спільного проживання. Залишалось тільки спіймати муху Надію Григорівну – співробітницю РАГСу, аби та провела церемонію одруження.
А одного разу до Жозкиної лоджії залетів мух її мрії. Він був такий прекрасний, що Жозка аж обімліла від захоплення і не відразу намацала найкрасивішу синеньку кришечку. За мить Жозка вже милувалась сріблястими крильми муха Джима (бо чимось був схожий на Моррісона) крізь прозорі стінки півлітрової банки. Весь вечір Жозка не зводила з нього очей. А мух демонстративно не помічав її яскраво-синіх рогівок. Вона так замилувалась його чарівністю, що під час вечері нагодувала муха Петра Степановича гірчицею, яку так любив мух Дільничний Бобрик.
Жозка ніяк не могла розлучитись з чудовим мухом. Вночі він спостерігав Жозкини сни з невеличкого столику поруч з її ліжком. А їй вперше спалось так солодко, що вона ніяк не хотіла прокидатись. Зранку збентежений Карлсон подався будити хазяйку. Передніми лапами він став на край ліжка, а волохатий хвіст прочісував простір позаду. Жозка прокинулась не стільки від мокрого карлсонового язика, скільки від брязкоту розбитого скла.
Банка розлетілась на друзки, а недавнє Жозкине щастя вилетіло у відчинену кватирку.
А Жозка знову подалась вигулювати Карлсона і радіти вранішньому весняному сонцю.