За всіма турботами та дрібними думками, ми забуваємо у нашому щоденному житті про найважливіше: людяність та доброту, про ту допомогу, котру можемо надати малознайомим нам людям по причині простого душевного співчуття.
В його житті того вечора не вистачало солодких відчуттів чогось матеріального, тому кинувши трохи грошей в карман і одягнувшись в те, що потрапило під руку, він вискочив на вулицю й почимчикував до найближчого магазину. Серед осіннього листопаду він дріботів, уловлюючи ніжні запахи пізніх квітів на доглянутих клумбах. Жовта листва утворювала своєрідний тунель для його добрезнайомої алеї. Він наближався до супермаркету. На розі будівлі стояла молода в розквіті сил паняночка з великими торбами покупок, збиралася якось їх дотягти до своєї квартири. Не думаючи ні про що, він просто підійшов до неї і запропонував поміч. Вона відмовлялася з таким втомленим натиском, що він все ж підняв її сумки і справився про напрямок, куди вона збиралася.
Вони йшли в бік до озера. Почавши потрішку розмовляти, він здивовано зауважив, що як на самотню, вона добре скупилася. Відповідь, невідомо для нього чому, - чиста і без приховувань, поглибила його здивування: її "супутник життя" повертається завжди голодним і вона зустрічає його кожного дня смачною вечерею, але сьогодні в нього вихідний, тому вона хоче приготувати щось більше. Їх розмова наповнювалася новими деталями. Йому було невідомо, чому вона так щиро відкрилася йому, зовсім незнайомому молодику, чи то їй не вистачало спілкування, чи може то була дяка за малу допомогу.
Вони зупинилися біля озера під її підїздом. Вона щось згадала про ревнивість її "супутника життя" і про моральний обовязок перед ним, вихопила сумки і вже збиралася йти. Та на прощання він порадив їй слухати свого серця.
Повертаючись до свого попереднього маршруту, він замислився над тією несправедливістю: вона - молода, сильна і в розквіті сил, а хіба їй не потрібна турбота; та її супутник життя чомусь не може елементарного, не бачить тих дрібниць, котрі іноді грають важливу роль у житті.
Невже для того, щоб подати руку допомоги нам у всякім випадку треба шукати вигоду? Невже дрібна вічливість важить так дорого, що ми опускаємо очі й проходимо повз, боячись виявити доброту? Щодня більше питань, аніж відповідей...