А ти - подобаєшся всім.
І ко́жен пра́гне облиза́ти
некта́р п’янки́й із уст твоЇх,
і не вага́ючись відда́ти
оста́нки добр і ни́ций гріх
із непідме́теної хати.
В твої́х оча́х захма́рна ви́сь
і во́гкість вра́нішнього пле́са.
На мить спини́ся, Бо́жа ме́со,
щоб твого ся́йва напили́сь.
Від по́глядів твоїх і слів
воло́шки в полі розцвіта́ють,
в доло́нях ка́мінь ожива́є
і раб сяга́є королів.
Твоє́ промі́ння не зломи́ть
хвальба́м і го́рам самоцві́ття,
мов я́щір виповза́ю з смі́ття
щоб ра́ни се́рця заживить.
Тобо́ю ро́джене дитя́
не клонува́нням, не з раху́нку -
із пе́рлів ви́щого ґату́нку
дару́єш сві́тові життя́.
А в ме́не... все не до ладу́,
сирі́тки мрій оско́млять шлу́нок,
не мне й лука́вий поцілу́нок
пелю́сток в ди́кому саду́.
І зрі́дка - дрі́бка благода́ті,
як завіта́єш в мої сни
та ба́тьків хре́стик, на шпага́ті,
з поте́ртим сло́вом «...сохрани́».
Гарно!
