Собі подумав знову: “Що за…?”
І мій комплект запасу слів
Закреслює остання доза –
У тихий сміх переростає гнів.
Моя печаль – моя заноза,
Ти мій тягар, римОваний заспІв.
Чому дереш нагОру носа,
Дивись під ноги: далі – рів.
І аура моя мімоза.
Такий собі чуттєвий ритм
Порушує тактовність, як загроза
На мій циклічний сталий алгоритм.
Мій світ – як замкнутий квадрат,
Глобальний одномісний чат!
30.03.2012
