Люблю її - вона не помічає
Але говорить що кохає теж
Вона мабуть лиш одного не знає
Моя любов не знає більших меж
Я правду їй лиш не боюсь казати
Вона неварта поглядів брехні
ЇЇ люблю й не можу їй брехати
Від цього стає хороше мені
Вона зі мною більше не говорить
Раніше було зовсім навпаки
Вона нічого задля нас не робить
І навпаки змінилися думки
ЇЇ я часом теж не розумію
Їй в радість я чи може на біду?
Чи може я зовсім її не грію?
Чи може я зовсім тоді піду?
Чому мовчить коли її питаю?
Між нами щось існує або ні?
Вона мені шепоче що кохає
Але чомусь так холодно мені
́́́Боюсь я правди але я чекаю
Можливо щось ще зміниться у нас
ЇЇ відвів до створеного раю
Але мабуть зостатися не час
Я вже мовчу, вона мовчить так само
Я їй тягар на серці що лежить
Все почалось бурхливо і зарано
Але душа по справжньому болить
Якщо захоче зможе повернути
Як ні тоді мабуть я сам лишусь
Не можу я її зовсім забути
Цих почуттів я втратити боюсь...
