У березень, наче у смерть, бо існують льоди, що ніколи не тануть.
Прожектори б’ють через тишу. Наші даремні тіла
холонуть в цехах і лісах кам’яних, на камінні держави,
з якої ще жодна живою не вийшла ріка.
І не те, щоби я не приткнувся тебе,
та самотність твоя роз’їдає і роки, і руки.
Бо триматись тебе – означає боліти тобі,
бо озвучити пісню твою колискову, це значить до неї дожити.
А я в цю глупу ніч і до себе самого не доживу.
Та допоки прожектори, цю пробиваючи тишу,
пробивають лікарні і пам’яті, болі холодні твої.
Хай стоп кадрове місто це - Боже безсоння
нам хоча би дозволить лишитись разом.
́
достойно, земляк) 
