Кремезна істота з таким самим мисленням не бачить того, на що дивиться, адже в її перенапруженій дійсності не вистачає часу на сприйняття й осмислення навколишнього. Витрачений час на саморозвиток виявляється лише змарнованою шкідливою звичкою покращувати існуюче чи здобуте. Її погляд ідеально гармонує з оточуючим недобитих бляшанок та недопалених сірників, що їх було використано лише для невеличкого циліндра, напханого усілякими духмяними травами сумнівного походження з далекої малорозвинутої країни. Грайливі залишки її подертої свідомості змушують повертатися до навколишнього лише тоді, коли виникає критична необхідність вирішувати долю майбутнього пересування, аби воно не заважало й далі безуспішно блукати в надрах загубленого розуму.
Забуті плани невиправданих дій уже не мають ніякої ваги, натомість мотлох, що залишився після зімпровізованих рухів буденного існування, залишається в спогадах загубленими сукупностями алгоритмів, що марно було запам’ятовувати. Замість змістовних слів – жести, здійснені лише за необхідністю, аби не здаватися абсолютно схибленим мізантропічним мешканцем, який щодня безцільно блукає нібито знайомими вулицями майже рідного міста. Суть, що можливо зрозуміти після осмислення послідовного розміщення символів, дратує. Присутність знаків на оточуючих предметах плутає й заважає альтернативно оцінювати їх можливі застосування внаслідок зіставлення власного розуміння зі вже нав’язаними нібито найліпшими причинно-наслідковими послідовностями реалізації увіковічених стандартних способів осягнення оточуючого.
Плетиво незнайомих вулиць манить тільки тих, кому насправді немає куди подітися. Втомлюються від міста тоді, коли вже не вміють за всіма правилами їх відсутності боятися загубитися, а відтак не можуть блукати без засобів перевірки місця знаходження, натомість обожнюють втрачати відчуття контролю над ілюзією продуктивного пресування, втрачаючи розум від штучного впливу, коли через дурні зацікавлення марного урізноманітнення буденності перестають пручатися й намагатися втекти від нав’язливості досвіду минулих поколінь, вважаючи себе й гордими нащадками, й обездоленим примарами найближчого майбутнього одночасно. Впливовими завжди є пустоголові оптимісти поточної доби, які лише вдають, що усталені традиції повсякдення можуть покращити особисте становище кожного заблудлого в коридорах суспільної ієрархії мешканця.
Події спустошеними образами кружляють у свідомості та падають марними шматками минулого в область кольорових спогадів. Заблудлі десь в глибинах набряклого розуму думки відображають їх та купчаться між безглуздих істин, утворюючи пасма можливих майбутніх дій та назавжди відчужених вражень. Сукупність цих безглуздих виявів існування не дозволяє мозку розсипатися на тисячі пихатих нейронів, змушує шукати відсутній сенс та діяти задля беззмістовного людського пересування, що щораз виглядає трохи по-іншому, та має ту саму паскудну сутність псування поточного для безуспішних спроб реалізації корисливих задумів.
Майже морок оточуючого, утворений неліченою сукупністю непотрібної інформації, повторюваністю подій та рухів, безглуздою діяльністю, затьмарює, допомагаючи виконувати роль ще одного загубленого вияву суспільного настрою.
