Пробач мене, Боже, за мої думки,
Я їх ненароком тримаю в собі,
Ну так, я не ангел, що вміє літати,
Та хочеться трішки хоч кращою стати.
Пробач мене, Боже, за грішні діла,
Я завжди творила усе не зі зла,
Із золота, може, шовкова доріжка,
Де слід пропадає у сховану діжку.
Пробач мене, Боже, що далі грішу,
Здається скінчилось....та ні, ще вишу,
Між рейками долі, де чорне і біле,
Навшпиньках по лезу не раз проходила.
Ковтає безодня, постій.. там не йди,
Біленькі хмаринки, мов човен з біди.
Та сварки бездушні їх враз розчиняють,
Образи та сльози до неба гукають.
Пробач мене, Боже, що просто мовчу,
Здавалось від болі на себе кричу,
Я з сонця, для щастя ще ковдру згачкую,
Як схочуть навколо - усім роздарую!