На кожен залп руками закривали
Залізні каски, що на голові.
Ми ще зелені, цього не чекали.
Це не навчання, бомби бойові.
Наліво - смерть, вперед - то до загину.
Рушниць нема - понівечив снаряд.
Спітнілу до окопу щуриш спину.
Не змусиш всіх построїтись у ряд.
Війна! Війна! Тривожно гатять дзвони.
В хаосі всі шукають щось своє.
І ризикую, чхав на заборони,
Бо я шукаю теж, що ще моє.
Чекай, матусю, я до тебе верну,
Сховаю від ворожих, гострих рук,
Зніму із голови вінок із терну,
Звільню тебе хоч від якихось мук.
Я дезертир?! Мені плювати! Мати
Удома з голоду щодня тремтить,
Бо вороги спустошують всі хати,
Де ще раніше можна було жить.
Двигтить земля, а я все утікаю,
Додому мчу, щоб стати, як стіна.
У світі цім нікого більш не маю.
Крім матері, усьому - гріш ціна.
Присвячую своїй матері - К.М.Г.
