Він відгадав в її очах печаль,
Звичайний хлопець, перехожий в місті,
Та він не здожене її, на жаль,
Не зможе їй нічого розповісти.
Й вона піде, закрита у собі,
І сльози зрошуватимуть її сумне обличчя.
Бо щось зламалось у її житті
І так жахливо, що нічим не скріпиш.
І так от без мети мине її життя,
Якщо ніхто словами не зігріє
І не розтопить найтвердіший лід,
Під яким її серце просто мліє.
Бо зруйнувати щось займає мить,
А виправити це життя не стане.
І кожен крок - це біль в очах її,
За тим без кого серце просто в’яне.
Та все могло би бути і не так,
Якби звичайний перехожий в місті,
Звернув увагу на її печаль,
Зумів цьому усьому запобігти.
Бо кожне слово, теплий дотик рук,
Навіть найбільшу кригу розбиває,
Якщо хтось скаже: «Я тебе люблю»
Й насправді те, що каже, відчуває.