1953 г., Корея. Сержант морской пехоты Фрэнк Прейтор с помощью пипетки кормит молоком маленького котенка, чья мама погибла от мины.....
Добро....
Згасають стомлені, печальні ліхтарі,
І чорне небо, здається, землю душить,
З безодні руку ти, не бійся, простягни,
Там щире серце не раз тебе зворушить.
Людяність....
Тримаю зплутані, мов дротики думки,
Там записи про біль, підлу ворожнечу,
З меліси чорний чай - хай зломить всі замки,
Розмова...вже й сміх, заповнить порожнечу.
Щирість....
Спина повернута, на неї все дивлюсь.
Закриті вуха? Стіна сховала душу?
Рятує дзеркало: в них очі....задивлюсь,
Тремтить сльоза, невже я камінь зрушу?
Взаєморозуміння....
Незрозуміла гра озлоблених звірей,
Зашили в масках, чомусь, ми справжю долю?
Відкриті двері впускають лишень ЛЮДЕЙ
Коли емоції вирвуться на волю.
Галинко,у тебе сьогодні така глибока і філософська лірика!..Ти-щира і відкрита душа,що переймається всімщо коїться довкола-чужими емоціями,переживаннями і невдачами... Так ніжно і трепетно у тебе виходить-аж на душі щемно...
Galkka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, миле моє сонечко.......а ще й така картиночка в додачу!!!!казково..иак приємно чути твій відгук..такий милий....це, думаю, що дзеркало і твоєї душі