Гадала, що метром доберуся скоріш
Та мабуть, невдалий видався ранок,
П'ять хвилин на станції...Яка то роскіш?
А потім на іншій...то смерті танок.
Відключили енергію, щоб дістати
Між рейок людину чи самовбивцю,
Я здогадуюся, бо не можу знати,
Ввечері покажуть по самописцю.
У вагоні, подумки життя листаєш,
Серце то б'ється, а то завмирає,
Від того, що на себе ти приміряєш,
Чужі примари...а воно ж триває.
Я гортаю сторінку за сторінкою,
Перед очима доля моя важка,
Ні війни, ні голоду.. та з гірчинкою,
Сама створила...нерозумна була.
Вона була яскравою, чуттєвою,
На останньому подиху, по краю,
Веселою, жвавою... і самітньою,
Я не жалкую та хочу до раю.
Поїхали ледь, ледь.. тихо й мовчки, прямо,
Кожний до своєї мети та мрії,
У кожного свій шлях і до долі кермо,
А на роботу разом... чудодія.