Самотою рожевою
Піднімуся до неба.
Буду хай королевою,
Та чомусь не для тебе...
У рожевому мареві,
В блиску фата-моргани
Буде плакати хмарами
Сонце нашого лану.
І, безмежно закоханий
В казку без мого трунку,
Ти снуватимеш росами
У тремких поцілунках.
А країна захопиться
Чорнолистом козацтва.
Що ж, прощай, мій лебедику,
У рожевім юнацтві.
Як любив іншу в помислах, -
Проводжати не хоче.
І, як ти, з іншим зранечку
У гайоньку тріпоче.
Шлях-дорога далекая
У рожевій тьмі лану...
Буду завжди з тобою я,
Твоя фата-моргана.
Я пробачу всі забавки,
Лиш вертайся з козацтва.
То були лиш смішиночки
Молодого юнацтва...
І, як прийдеш поранений,
Я тебе не покину.
А, як треба, піду разом
Воювать за країну.
