Уже світанок в мареві розтанув,
Досвітні зорі випили росу,
Шепоче ніч мені: „З тобою я прощаюсь”,
А я у сні живу, не наяву.
За руку день веде понурі тіні
Як я його без тебе проживу?
Благаю забуття! У серці сипле іній.
Коханий, де ти? Лиш тебе зову.
Так, я раба. Раба цієї муки –
Банальні, хоч і болем мовлені слова.
Я намалюю день з любові і розлуки,
А ніч свої творитиме дива.
Так буде краще – більше не прокинусь.
Блаженствує усе єство моє...
Я заколишу сон, немов дитину,
Той сон, в якому ти ще в мене є.
Я заколишу сон, немов дитину,
Той сон, в якому ти ще в мене є.
Ольга Струтинська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна за Ваш відгук.Інколи думаю,що тільки у снах ми справжні - у сні ти іще можеш літати ...у мріях.А вам снів пророчих,красивих і не тільки снів .Дякую.