Уже світанок в мареві розтанув,
Досвітні зорі випили росу,
Шепоче ніч мені: „З тобою я прощаюсь”,
А я у сні живу, не наяву.
За руку день веде понурі тіні
Як я його без тебе проживу?
Благаю забуття! У серці сипле іній.
Коханий, де ти? Лиш тебе зову.
Так, я раба. Раба цієї муки –
Банальні, хоч і болем мовлені слова.
Я намалюю день з любові і розлуки,
А ніч свої творитиме дива.
Так буде краще – більше не прокинусь.
Блаженствує усе єство моє...
Я заколишу сон, немов дитину,
Той сон, в якому ти ще в мене є.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305622
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2012
автор: Ольга Струтинська