Впусти надію на поріг душі,
Спусти нарешті дум печальних повінь,
І, в серце двері зачиняючи,
Залиш щілину на єдиний промінь.
Той промінь промайне у темну мить,
Тоді, коли його вже й не чекаєш,
Коли душа виразніше болить,
Коли не ціниш зовсім те, що маєш.
Тоді, якщо захопить чорний сум,
У пошуках надії на майбутнє
Звернись до серця.
