Сонячний ранок в вікно зазирнув
Теплим дощем і промінням яскравим,
Вітром легеньким мій сон сколихнув,
Сяйвом до вій доторкнуся ласкавим.
Сонячний ранок постукав у шибку,
Лагідно він пробудитись благав,
З сну витягаючи ніби за нитку
Так мелодійно і гарно співав.
Ніби тонке й золоте павутиння
Сон все тримав мене наче полон.
Там були виміри інші невпинні.
Ой, як не просто лишав мене сон.
Ледь відкриваючи втомлені очі,
(Наче в сповільненім ранком кіно,
В снах споглядають вони ж бо щоночі
В щойно відкрите промінням вікно).
Я вмить зустрілася з сонячним сяйвом,
Ніжності сповненим світлим теплом.
І розгубилася….Сон чи уява?
Чи ж бо реальність? Та ні, ніби сон…
Силою думки розкрила вікно це.
І як стріла сплямувалась увись.
Тіло ще спить, а у небі десь серце
Наче в дитинстві летить знов кудись.
Серед пухнастих хмарок пролітаю,
І відчуваю руками цю м`якість.
Начебто м’ячиком з небом я граю
Сонечком склубленим, та якась в’язкість
Мене чимдуж до землі притягає
Вмить відчуваю падіння стрімке.
Ще не торкаюся тверді та знаю,
Що не впаду, бо ж мене щось несе.
Хлоп. Лиш секунда і знову я в ліжку.
Очі відкрила. Реальність чи сон?
Сонячний ранок лоскоче вже ніжку,
Так, я встаю…бо ж вночі в політ знов.
Сонячний ранок в вікно зазирає…
В снах підсвідомість нам пише в листах.
Дійсно ж щасливий лиш той хто пізнає
Як це прекрасно – літати у снах…