Килинка.
( біографічний роман)
Перша розповідь. ( 1926 рік)
Сніг м`яким пухом пестливо огортав босі ніжки зігріваючи ступні дбайливо
ховаючи від лютого холоду.
Студінь заціпила беріжок . Льодове дзеркало манило до себе, гукало на безтурботну гру.
Хоча й стежини не видко під білим покривалом молочного, сягаючого інколи
й по пояс снігу.
Дідинець уже далеко, що майже невидимий звідсіль. Спливла на мить гризота
бо ж не спитала у матусі дозволу.
Але махнула рученям, відганяючи думку, оправила на собі кожушок, і чимдуж
побігла до гіпнотизую чого блиску зльодянілого берега.
Знехотя вона покинула теплий прилисток снігової обереги, і ніженьки
мимоволі понесли дівчинку на сяючу крицю.
В сонливій тиші задзвенів ляскітливий безтурботний дитячий сміх радості.
Це ігрище було для неї розрадою нудних зимових днів - ночей.
Розбіглась чимдуж – і ……
Перед очима проносяться сухі зарості очерету, жмуття осоки, горбочки снігу.
Зупинилась, а по хвилі ізнов посковзалася по обпікаючому вже ніжки
льодові.
По небу неквапом поповзли важкилезні хмарища, тягнучи за собою вечір.
Вчувся стривожений голос мами.
Кликала Килинку додому .
