Не бачу слів я на вустах,
Блукаю в соці власної надії,
Я не основа, я лиш страх,
Що вже не відчуває свої мрії.
І очі свої я від світу вже ховаю,
Я йду, біжу і знову у пітьмі блукаю.
На склі малюю власні сни,
Не бачу ні осені ані весни.
Думки мої вже темрява тихенько поглинає,
І в холоді вже серце замерзає й замерзає ,
Бо всюди лиш пусті розчарування,
Брехня, брехня і зі самотністю блукання.
Не маю сил вже щось писати,
Щось говорить і просто напросто мовчати,
Мене нема, я заблудився...
Сховався в голові своїй і там же утопився...