Я жив щасливий і все мав,
Сім'ю свою я поважав.
Ходив частенько до батьків,
Провідував усих в рідні.
Любив дружину і дітей,
Завжди запрошував гостей.
Багато друзів гарних мав,
Не раз я їм допомагав!
Але в житті не без біди,
й напився я солон води.
Й тепер не знаю що робити,
З цим тягарем в своїй душі.
І як жеж далі в світі жити?
Запитую себе в ночі,
Коли вже сон отой кривавий,
Спокійно виспатись не дасть.
Коли болить не біль звичайний.
А совість серце доїда,
Оті слова, які сказала.
Що будеш не зімною жить
.
Моє терпіння розірвали,
І вийшло ось що, подивись!
Я у тюрмі, а він в могилі.
Й навіщо це було мені,
Й тепер навіки і однині.
Самотня в світі будеш жить
