Він йшов і йшов... Пустеля була велика - превелика, прям якась неосяжна. Треба було йти, бо зупинитися означало б здатися, а він нізащо не згоден був лишати тут свій кістяк. Його чекали, за нього турбувалися...
Події кількох попередніх годин були нечіткими в його уяві. Одне він точно розумів, падіння літака було невипадковим. В памяті плавали картинки, розірвані та мерехтливі, в тумані, в диму та в полум'ї. Паски безпеки, заспокійливі слова про турбулентність... Потім його погляд в ілюмінатор збурив паніку - вогонь охопив один з двигунів його літака. Можливо він знепритомнів, а може вдарився об щось... наступне, що він памятав, це світло - блакитне небо і червонюче сонце, яке наче проштрикувало гарячими променями.
Кілометр за кілометром він йшов без вибору напряму, тільки так як підказувала йому інтуїція. Води лишалося на один день. Але він не збирався тут помирати. Його чекали, дуже чекали...
Дорогою був час зібратися з думками. "Хто, хто міг все підлаштувати? Конкуренти? Треба було сприйняти серйозно анонімку, що прийшла за день до вильоту..." Хай там як, але потрібно вибиратися, йти і йти, сподіваючись на чудо з небес. Він зобовязаний йти, на нього чекає кохана...
Він саме летів до неї, коли трапилася катастрофа. Вони вже два тижні не бачилися, а це так довго для їх стосунків. Бажання побачити її, жити заради неї, не лишати в цьому жорстокому світі, підганяло його вперед. "Я кохаю її і ніякі біди та перешкоди не зможуть мене зупинити на шляху до неї". Він повторював ті слова та ще її імя, додаючи "Я вже йду, кохана..."
Наступного дня нічого нового. Жовтий пісок, пекуче сонце ще й скорпіони почали звідкись вилазити. "Що за...? Де вони беруться?Невже їм не треба пити?" Під вечір закінчилася вода. Все ж в нього ще є трішки сил. "Йтиму йтиму, йтиму... до неї... до неї... до мого русявого гарнесенького сонечка... йтиму... до неї..."
Ще один день. Такого довгого дня ще не було в його житті. Він чи то повз чи то волочив ноги... вперед і вперед, чекаючи на диво. В сутінках нащупав доріжку, поліз по ній. Година, дві, три... Втратив свідомість.
Коли в очах розвиднілося, побачив, що лежить в рухаючійся автівці. Поряд сиділи два чоловіки. "Якісь опецькуваті рятівники", - майнуло. Заговорив арабською, мовчать і кліпають очима, почав був згадувати щось з французької, коли один кинув стандартне: "Do you speak English?".
Порозумівшись зі спасителями, вияснив, що його знайшли лежачого під обочиною старої дороги. Чоловіки не збиралися їхати нею, але якась невідома сила приспала водія на розгалуженні доріг. Пощастило.
Три дні потому він був вже в обіймах коханої, витирав її щасливі заплакані очі, заспокоював, що все було добре та казав, що постійно думав про неї...
ID:
287832
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.10.2011 15:44:20
© дата внесення змiн: 22.10.2011 15:50:34
автор: Eladar
Вкажіть причину вашої скарги
|