Прийшла до каси. Запитала про квитки.
Просила у минуле, років десь так на три.
Касирша посміхнулася в вікно :
- Спізнилась ти – поїзд вже пішов.
І сумно стало дуже на душі,
Згадала, як писала тобі вірші,
Як ми з тобою губилися в пітьмі,
Стояли довго і мовчали мов німі.
Дивились в небо, зорі рахували,
І раптом - раз, і цього вже не стало.
А був лиш ти, і я окремо...
Нічого від життя ми не беремо...
Жаль...
І от стою я на вокзалі,
І поїзд там гуде у далі.
Сльозинка котиться у мене по щоці,
А ти стискаєш серце у руці.
Моє...
Зникаю у тумані сірих днів.
Отримав ти усе, чого хотів.
Дарую...
Для тебе я нічого не шкодую...
Люблю...
Сама із радістю тобі все віддаю...
У відповідь нічого й не чекаю,
Бо поїзд вже пішов і я це знаю...
