Вірш читає Ігор Стожар
Ми з тобою до пізньої ночі
В дивовижнім гаю заблукали,
Там дивилися зорям у очі
І пісень солов'ї нам співали.
Зорепад натякав на світанок,
Сердець спалах і ноги у росах,
Сміючись, від цілунків вже п'яні,
Повертались - щасливі та босі.
Божевіллям зігріті в бажанні,
Розум трави п'янкі одібрали,
Наче ангелів грішних в коханні,
Дивні квіти нас ніжно ховали.
А, коли сороччину знімала,
Мої руки та пальці тремтіли..
Безсоромно себе віддавала,
Моє серце до тебе хотіло!
І триматися більше не сила-
Тихий зойк, ніжний стогін жіночий!
Від роси наче світиться тіло,
А від щастя - заплакані очі...
Заблукала свідомість у хащах,
Соловейко і той не співає,
Чи міркує чия пісня краща?
А чи то заважать не бажає...
Я з тобою у ложі із квітів,
Мов богиня, безмежно красива,
Стала я найжаданніша в світі,
Бо я так неосяжно щаслива!
Міцні руки, мене підіймаєш,
Дуже ніжно несеш до ріки.
Хоч мовчиш, та я знаю - кохаєш!
І шепочу : "Твоя - на віки!"
Наталія Козак
Зі щирою подякою Ігорю Стожару , щирому другу та чудовій людині, за допомогу у створенні цього вірша!!!!!!
Ниагара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую.... Ось Вашого відгуку мені щиро хотілось послухати))))) Мрія здійснилась
Дякую ще раз. Заходьте будь ласка, бо мені важлива думка тих людей, творчисть котрих мені подобається
Очень хорошая душевная лирика с элементами легкой эротики! Только не совсем логично звучит мужской голос, так как написано стихотворение от женского имени.