пахне відчаєм і залізом
тобто усе тут для тебе станеться
так по-дорослому
так не дитинство уже ховається під спідницю
дівчинко у клітинку в лінійку
де твоя перша ота найтепліша станція
хочу спізнитись
осені зими розпатлані
я ж бо маленький
і я ж бо
мені додому мені не личить
так викликати вівторки і п’ятниці ніби дощі
губиться посуд не б’ється
і мабуть уже на біду
рветься залізо
рветься усе навіть відчай
так не дійти бо не треба
і я не дійду
