Думки плутаються, як павутина,
А я в них, наче мошка якась.
Я ж, здається, живая людина,
По підлозі душа розтеклась.
Вмочіть пензля і щось намалюйте.
Та картина до болю страшна.
У ній виллється вся моя мука,
На ній буде мазками душа.
Скорегуйте усе, щоб не стерлось,
Бо буває так. Пам`ять – сліпа.
А, скажіть, мені душу повернуть?
Чи в галереї буде вона?
Я прийшла подивитись на душі…
Всіх, хто в тій галереї висить.
Озирнулась в великій напрузі…
Лиш моя там…Щось серце щемить.
Думки знову заплутали мозок,
Руки терпнуть, а я ледь жива,
Хто сказав, що людина не може
Залишати бездушні тіла?!
Думки сплутались… Я давно вмерла!
А картина усе ще висить!
І тоді зрозуміла… не мертва
Будь-яка людина, а… спить…