все було простим звичаєним.якщо б не було тебе твоєї усмішки...і спогадів.важко.просто важко ..а хочеться закрити очі і просто не памятати.жаль що в твоєму і моєму житті так багато було любові..ми її перестали цінувати.а хто знає можливо через тисячі днів..ти відкриавтимеш очі з думкою про мене. як хочеться кричати..але не варто.крикливі слова мовчать...мовчу тепер і я..проблема в тому..що я не зможу жити без любові...я створена для того щоб любити..але хтось помилився подарувавши мені тебе. чи можливо це просто моя відплата....
холодна і сама...нема відповідей но мільйони питань... сьогодні я зрозуміла що ти ніколи не зможеш здолати мене..адже я сильніша за тебе.я знаю всі твої страхи..і ти незнаєш нічого про мене......
міняю слова на мовчання..більше нічого сказати.хтось буде щасливий за мене...хочу щоб це був ти навіть якщо не зі мною.твоя посмішка вершина мого щастя.. я радітиму щиро за тебе..навіть якщо ти не будеш цього знати.........вони б плакали.а я ні.адже я сильна.
о так проходили дні години і хвилини.це забуття...давно не найкраща.але така як є.без лишніх атрибутів.щаслива.просто щаслива...забула.просто втекла.і ніколи вона не повернеться.він чекатиме її.а вона не прийде...забуде його імя голос і посмішку.сама.вона така самотня...нездатна більше на кохання..порожня..а в глибині там далеко.ще інколи бється серце коли згадує його...а він чекає.вони не були ідеалами.але вони вміли кохати.навіть якщо цього ніхто не знав.обоє ходили по тих самих вулицях.зустрічалися поглядами але мовчали.бо так мало бути.і пустота.самотні але з теплими серцями .вони чекали один одного..пройшла зима.теплий вітер дарував нам приємні миті такого ще холодно тепла...щасливі.вони ніколи не забудуть один одного........їхні серця уже не мовчали.вони щасливі.вони разом.і теплий вітер несе за собою мільйони теплих спогадів..про нас...!