Над рікою світить серп,
Золотиться старий сквер,
Чеше вітер коси верб,
В самотині дуб завмер.
Там де сріблиться пагорб,
Зажурився старий граб,
Вмить він ,зовсім голим став,
Бо вітер одяг зірвав.
В красі цих осінніх фарб,
Ти мене цілунком зваб,
Візьми з вуст любові скарб,
Ніжно, не люблю нахаб.
Пристрасті віжки ослаб,
До гріха мене не квап,
Не спустошуй і не граб,
Дощик з неба кап, кап, кап...
Ніхто його і не звав,
Стукає, як барабан...
На небі грози тягар,
Війна блискавок між хмар.
Часу під дощем не гай
Та додому повертай,
Втечем скоріш ми у рай,
Пристрасть лине поза край.
Погасим той її шквал
І безсоромний запал...
Скільки б ти знов не стогнав
Та підкатується вал...
За вікном періщить дощ
І на всю міць... ну то й що ж,
Ми млієм від тіл пахощ
Й любові прянощ, ото ж.