|
ЯКБИ, КОЛИ,ЧОМУ!?
Якби ж знати смисл цього життя,
Зрозуміти, що робити із "подарунком".
Якби ж вміти розрізняти почуття,
За довжиною, шириною , за гатунком.
Коли ж нарешті ми знайомимось з собою,
Прозріваємо і тверезо дивимось на світ.
Коли ж своєю твердою та впевненою ходою,
Ми розбиваємо скалу із горя та бід.
Чому ж нам стало мало їжі та води,
Гонимося за комфортом, грошима та любов'ю.
Чому ж коли нам кажуть : " Чуже, не бери !"
Ми дістаємо це будь-якою ціною, навіть кров'ю.
«ГРА»
Життя роздає кожному карти,
Із кимось азартно грає фортуна.
А для когось це далеко не жарти,
Із головою накриває лагуна.
Легше просто друга обманути,
І вдати свою блискучу перемогу.
Але ближній може усе збагнути,
Побачити фальшиву дорогу.
А може варто у нічию зіграти,
Щоб потім спокійно засинати!?
Боже, життя дароване Тобою,
Так важко називати «грою» !
ТЕПЛА ВІРА
Ми відірвались від матінки - природи -
Земля - будинок – одяг - шкіра…
Морозний вітер забрав шматок свободи,
Та не згасає наша тепла віра.
«Ніщо не вічне , краса й зими розтане!»-
На вухо ніжно шепотів вогонь.
І вірить розум в те, що непізнане,
Ще влучить промінь у льодяну долонь.
Партизан - життя іде кроками чекання,
Теплий кілометровий шарф із часу.
Природа змінює до невпізнання,
Головне вийти на безпечну трасу !
ЗАКОХАНА ПІКА
Закохана піка бігає за серцем,
Із повітрям ковтаю терпкий яд.
І усе довкола смердить перцем,
Суспільство вирубало квітучий сад.
Ти вільна, та ці перепони...
У душі палає вогонь.
Переконання, маси, заборони,
Усі торкаються чистих долонь.
ОбрАзи поплили рікою,
І зуби душать один одного.
Де ж взяти капельку спокою ?
Хоч трішки вітру прохолодного!?
Змучитись жити, чи можливо ?
Франко ж нас вчив не здаватись !
Та розлилось на аркуш чорнило,
Червоне світло наказує зупинятись!
Зустріла того, хто попав під машину,
Вижив чудом ,радіє весні!
Він не бачить , на жаль, світлу днину,
Але просвітив погляд мені.
І защеміло серце від болю,
Ех, цінувати треба життя!
Не здаватись ніколи без бою,
Бо ми скульптори свого почуття.
ВІДПОВІДНИЙ ШТРИХ
Твоє горе - контрольна для близьких,
По-новому відкриваєш людей.
На кожного ставиш відповідний штрих,
І складається фільм із сотні ролей.
Хто є хто у біді відкриваються карти,
Смішно і боляче бачити піку.
Так , час все лікує, переводимо в жарти,
Шукаємо щось страшніше на ЗІКу.
Та ніч знову у аналіз занурює ,
І відсіюються друзі, як брудна гречка
Так, це сердить і трохи обурює,
Із самим світом виникає суперечка.
Та усе справедливо, це неуважні люди,
Не помічають речей елементарних.
Корисливість, підступність та обман повсюди,
Не варто будувати ілюзій примарних.
Та проходить горе, і ми знову у казці,
Прощаємо все, всім і завжди.
Знову у своїй благородній масці,
Ще мертвої не напились води.
Бо Ангели також живуть поміж нами,
І тягнемось до них, щоб до сонця дістатись.
Обнімають своїми ніжними руками,
Частиною б думки в їхній світ ввірватись .
ЗАБАГАТО ...
Забагато дощу - рослини гниють,
Забагато сонця - горять ліси.
Забагато спиртного люди п'ють,
Веселі, незвичайні настали часи.
Забагато матів сіють язики,
Забагато наглості, підлості, зради.
Чорними стають золоті роки,
Гордістю стали колишні вади.
Забагато диму у легенях дівочих,
Забагато кайфу у венах парубків.
Просто насолодитись - море охочих,
Немовля - "я ж помилився, я не хотів!"
Забагато свободи у руках молодих,
Забагато божевілля, екстріму, відваги.
Якщо колись вітер просто затих,
То тепер ми є свідками кожної спраги.
Забагато фальші в людських почуттях,
Забагато пошлості, бажань і поривів.
Романтику бачимо тільки у снах,
У житті ж є об'єктами нервових взривів.
ЛЮДИ-ЗМІН НОСІЇ ...
Ще не привикла до дня, як його заступила ніч,
Ще не зігрілася сонцем, як холодний місяць приплив.
Ще не запам'ятала пару красивих облич,
Як із піску їх змив гігантський морський прилив.
Тільки закінчилось дитинство, а уже стукає старість,
Нещодавно почалася юність, а на життя зазіхає смерть.
І нескінченною та знайомою стає ця вічна тривалість,
З важкістю, та привикаємо, не жити ж , як “ Круть та Верть”
Сьогодні одне, а завтра інше, життя іде по течії,
Зустрілися - розійшлися, побачили - забули, усміхнулися — заплакали...
Ніколи не знати нам стабільності, бо люди — змін носії....
Голуби і соколи , дельфіни і акули, ангели та демони...-
У різних подобах ми були !!!
Головне , щоб в другій не заснули !
АВТОБУС
Дорога ніби ніколи не закінчиться,
Швидкість то збавляється, то прибавляється.
От дивишся на світ, і не віриться,
Що зупинка так швидко наближається.
Бо позаду море сліз і океан усмішок,
Сьогодні із щастям за руку ідемо.
А завтра підберемо чарівний горішок,
І за мрією своєю попливемо.
Та поміж яскравих зірок і ніжних хмар,
Ми зрозуміємо для чого живемо.
Серед сотні млявих, дивних примар,
Нарешті себе поміж них віднайдемо.
І загориться мудрість у наших очах,
Відкриється серце, забере вітер любов.
Ми будемо мандрувати у чужих снах,
І сядемо у цей автобус знову і знов.
ID:
276184
Рубрика: Інше
дата надходження: 21.08.2011 01:40:56
© дата внесення змiн: 21.08.2011 01:40:56
автор: Lili
Вкажіть причину вашої скарги
|
