Поміж штормів,
мілин
і диких скель
ми всі
пливемо у життєвім морі.
Мені
старий згадався корабель –
бабусин дім
й над ним бузкові зорі.
Років прожитих –
нелегкий візок,
але,
якщо взнаки дається втома,
вертаюсь я
на мить
у світ казок,
у міць
і теплоту
старого дому.
Гаряча піч
і жовта шкіра стін,
і запах терпкий
полинУ
повсюди;
ледь чутно
в вікна
стукає жасмин –
дитинства безтурботного
етюди.
Година пізня...
Запашний відвар;
дрівець тріск
і тіней розмитих
танці...
У серце - ниву
падали слова
пісень,
молитов
і важкої праці.
Хоча
минуло все,
немов у сні,
й нелагідні
були шляхи незнані,
та не забути
до кінця
мені
квітучий сад
у білому тумані.
Нехай
давно
нема шляху
туди
і не мені
свіча в вікні
зоріє –
залишиться зі мною назавжди
цей
світлий спогад
і солодка мрія.
16 – 17. 08. 2011.
