Засмучена й розгублена,
Під снігом десь загублена
Чекаючи весни;
Порошею завіяна,
Але така омріяна
В полоні самоти;
Здригаючись від холоду,
Страждаючи від голоду
І спраги почуттів;
Вона живе надією,
І дихає лиш мріями
Таких далеких снів;
Знесилена стражданнями,
Замучена бажаннями
Розбитих двох сердець;
Чекає, наче пролісок,
благає хриплим голосом,
Шукає щастя десь;
Зневірена, знесилена,
Але така омріяна,
І тепла, наче кров;
Та все ж ніким нескорена,
І часом не спотворена
Єдина річ - любов!
