Дякую за біль, він научив цінити,
Все те, що мав немов на ві́ки,
Для мене є і будеш ти завжди,
Від всіх болячок власні лі́ки.
Дякую за біль, він научив чекати,
Чекати, мріяти, кохати і не спати,
Ти наче зорі в небесах,
Які не зміг порахувати.
Дякую за біль, він научив терпіти,
Все те що розривало на частини,
Що так стискало у грудя́х,
І до падіння підбивало клини.
Дякую за біль, ми прижили́ся разом,
Він показав на новий шлях,
Де буде знову все як но́ве,
І більш не зно́ситиме дах.
Коли любиш, багато на що закриваєш очі і ця сліпота робить тебе незахищеними. Нащупавши слабість починають нею користуватись. Коли з тебе візьмуть все необхідне - ти непотріб. Це напевно одне з найтяжчих відчуттів, яке заставляє замислитись...
Не слухай Ваньоху,
можливо у технічному відношенні вірш трохи не того,але тема, думка гарна і справедлива. А післямова чудово пояснює твою думку і мені твій вірш дуже сподобався.
Chornui Kit відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Я пишу те що відчуваю. І це не обов'язково повинно подобатись всім.