Я не в силі збагнути, що коїться там за стіною,
І не бачу крізь стіни, і не можу пройти я крізь них.
Я лиш знаю одне, що ти сам милий, а не зі мною,
Що ховаєш у серці мій слід, що давно вже застиг.
Я без сили збагнути, що коїться там за стіною,
Я не чую ридань, я не чую гірких слів-образ.
Чи стоїш ти обличчям до мене, чи може спиною
я не знаю, коханий. Я прошу єдине: пробач.
Я не можу збагнути, що втратила твою довіру,
Не повірю, що більш не побачити ясних очей.
Напартачила я у минулому, милий, без міри,
То ж тепер я сирітка, без твоїх широких плечей.
Я не знаю, о соколе, як же тебе повернути.
Ти єдиний у світі, кому серце своє віддала.
Біль принесла тоді, а тепер я не в силі збагнути,
Що без тебе робитиму. Як я могла…?!
Відчини мені двері, вже не можу під ними стояти,
Відчини і впусти хоч на хвильку, на слово одне!
Я до вічності каятимусь про минуле, та маю сказати,
Як кохала, кохаю і буду кохати тебе…
