(притча)
Сергій Курдюков.
http://www.stihi.ru/2009/11/21/3122
В пекельній пустелі, де жарко й вночі
Йшов старець насилу. Сума на плечі.
Дружина сліпа… А у горлі – пісок
І мрія примарна: води би ковток!
Та ось – що за диво! Як райські кущі,
Оазис небесний - весняні дощі!
На різьбленій брамі прикажчик сидить,
А в голосі млоснім насмішка бринить:
- Заходь, сивий старче, за брамою – Рай,
Що тільки бажаєш собі вибирай.
От лише жінкам тут заходити зась, -
І хтива іскринка в очах зайнялась…
Обтерши сльозу на незрячих очах,
Розраду знайшов у звичайних словах,
Що був то міраж, все несправжнє було.
- Ходімо, кохана, знайдем джерело.
А далі дорога його привела
До бідних людей - «ні двора, ні кола».
Господар привітний гостей напоїв,
Дав хліба зі столу й на сон постелив…
- Спокійно лягайте, - сказав, - ви в Раю,
Раз ти не покинув дружину свою.
Вам – Царство Одвічне й прощається гріх!
У Рай не пускають, хто зрадив своїх.